В середині 70-х рр. в США розповсюдилися дискотеки. Тут парила музика дісько. Орієнтована на так званий середній клас, вона ідеально підходила для відпочинку в кінці робочого тижня. Танцювальний ритм, невитіюваті мелодії і прості тексти забезпечили дісько комерційний успіх. Пластинки продавалися величезними тиражами, сотнями відкривалися нічні клуби (часом досить дорогі).
Проте деяким верствам населення такий відпочинок був не по кишені. І тому цілком закономірно, що з'явилася нова танцювальна музика, доступна всім, - незалежно від матеріального положення. Поступово вона завоювала свою аудиторію. Назвали цю музику «реп». Батьківщина репа - бідний район Нью-Йорка - Південний Бронкс. Саме тут на початку 70-х рр., переважно в латино-американських і афро-амеріканських кварталах, виникло явище, яке пізніше стали іменувати культурою хип-хоп.
Терміни «реп» і «хип-хоп» часто вживають як синоніми, що не зовсім вірно. Хип-хоп (hip hop) включає настінні розписи - граффіті (um. Graffity - «надряпані»), унікальний по своїй пластичності танець брейк-данс (break dance), манеру спортивно одягатися і, нарешті, музичний напрям реп (rap).
Ключова фігура в історії репа - Кул Ді-джей Херк (Kool DJ Herc). Цей диск-жокей ямайського походження з'явився в Південному Бронксе в 1967 р. Саме він одним з перших початків використовувати лупінг (looping, від loop - «петливши») - циклічне відтворення певного звукового фрагмента або семпла (sample - “зразок”). Як семплов Херк використовував брейки (break - «розривши», «перерва», «передих») - місця в музичній композиції, де основні інструменти тимчасово замовкають і чутні тільки баси і ударні або одні ударні. З-під рук диск-жокей виходив суцільний ритм, під який було зручно танцювати брейк-данс, чим із задоволенням і користувалися слухачі.
«Хрещеним батьком» репа вважають Грендмастера Флеша (Grandmaster Flash, сьогодення ім'я і прізвище Джозеф Седдлер, Joseph Saddler, народився в 1958 р.). Він перейняв технікові Херка і удосконалив її. Флеп ставив поряд з собою два програвачі з однаковим записом і поперемінно включав їх. Поки потрібний уривок відтворювався з першої пластинки, диск-жокей мав достатньо часу, щоб відшукати початок даного фрагмента на другій. Крім того, під час відтворення першого диска Флеш проводив різні маніпуляції з другим і добивався дуже цікавих звукових ефектів. Дана техніка отримала назву ськретчинг (scratching, від scratch - «дряпати», «схрести»). У 1976 р. Грендмастер Флеш вирішив, що йому не перешкодить напарник-вокаліст. (Вокал в репе відповідно музиці - не спів, а швидкий ритмічний речитатив.) Досвід вдався, і в результаті Грендмастер сформував власну груп «Фьюріос Файв» ( The Furious Five - «Несамовита п'ятірка»). Незабаром вийшов її перший сингл «Суперрепінг» (Super Rappin’). Почало новому напряму належало.
Реп дійсно доступний кожному. Для його виконання не обов'язково використовувати дорогі музичні інструменти - досить два програвачі, чужу музику для семплов, уміння римувати строчки і трохи фантазії. Незабаром з'явилася величезна кількість молодіжних груп, що виконували свою музику і просто неба, і в клубах. Тексти в основному були присвячені тяготам життя в бідних кварталах великих міст.
У 1979 р. Група «Шугархилл Генг» (The Sugarhill Gang - «Банда з Цукрового горба») випустила сингл «Захоплення репера» (Rapper’s Delight). Пластинка розійшлася двохмільйонним тиражем в США і зайняла почесні місця в хит-парадах багатьох країн. З неї почався перехід репа з вулиць і дискотек в студії звукозапису.
У 1980 р. кращим діськ-жокєєм Нью-Йорка був визнаний Африка Бамбаатаа (Afrika Bambaataa, сьогодення ім'я і прізвище Кевін Донован, Kevin Donovan, народився в 1960 р.) Через два роки вийшли його перші сингли «Сенсація джаззі» (Jazzy Sensation) і «Планета Доля» (Planet Rock). У цих і подальших студійних роботах Бамбаатаа заклав основи багатьох танцювального перебігу кінця 80-х рр.
Рэп-індустрія набирала обороти. Брейк-данс увійшов до моди в Європі. Граффіті можна було зустріти не тільки в США, Германії або Італії, але і в Японії. Хип-хоп став частиною масової култури. Багато в чому це відбулося завдяки американському продюсерові Расселу Симмонзу (Russell Simmons). Починаючи з 1983 р. він вивів в світло таких виконавців, як Ел Ел Кул Джей (L L Cool J), групи «Бісті Бойз» (The Beastie Boys), «Ран Ди-Эм-сі» (Run DMC), «Паблік Енемі» (Public Enemy) і ін.
«Ран Ди-Эм-сі» по праву вважаються «королями репа» 80-х рр. Дебютний альбом групи з'явився в 1984 р. і відразу заробив «золото». Потім були концертні тури, кінозйомки, участь в престижних фестивалях. Але справжня популярність прийшла до музикантів після виходу синглу «Йди туди» (Walk This Way, 1986 р.), записаного спільно з групою «Аеросміт». Альбом «Пекло піднімається» (Raising’ Hell, 1987 р.) був розпроданий в США в кількості трьох мільйонів екземплярів. Він став першим «платиновим» рэп-альбомом і першим диском, що зайняв верхні позиції в хит-парадах рок-музики. «Ран Ди-Эм-сі» виявилися і першою рэп-групою, показаною по кабельному музичному телебаченню Ем-ті-ві (MTV); музикантів сфотографували для обкладинки престижного журналу «Біллборд» (Billboard).
Ще одна знакова фігура на рэп-сцені - Ем Сі Хеммер (MC Hammer, сьогодення ім'я і прізвище Стенлі Керк Баррелл, Stanley Kerk Burrell, народився в 1962 р.). Що виріс в глибоко релігійній сім'ї, він насправді не звідував того «вуличного життя», про яке співав. Проте Хеммер був талановитим співаком і не менш обдарованим танцюристом. Його другий диск «Будь ласка, Хеммер, не заподіюй їм шкоди» (Please, Hammer Don’t Hurt ‘Em, 1990 р.) розійшовся десятимільйонним тиражем і виявився найбільш розкуповуваним альбомом в історії репа. А пісня з цієї пластинки - «Це не можна поторкати» (U Can’t Touch This) - завоювала премію «Греммі» в двох номінаціях. Ем Сі Хеммер довів, що реп може бути по-справжньому комерційно успішним.
На противагу комерційному репу на початку 90-х рр. з'явився гангста-реп (gangsta rap - «гангстерський реп»). Для цієї течії характерне агресивніше звучання і велика кількість ненормативної лексики в текстах, які в основному присвячені кримінальній тематиці і нерідко автобіографічні. Виникнення даної течії в першу чергу пов'язане з групою «H.B.A.» (N.W.A.). Вона відразу привернула увагу не тільки слухачів, але і правоохоронних органів. Пісні, головною темою яких був секс, насильство і злочинний спосіб життя, виявилися предметом офіційного розслідування. Незабаром після своєї освіти група розпалася із-за фінансових непорозумінь з менеджером.
У 90-х рр. рэп-музику почали класифікувати за регіональною ознакою. З'явилися терміни іст-коуст-реп (East Coast rep - «реп Східного побережжя») і уест-коуст-реп (West Coast rap - «реп Західного побережжя»). Якщо в 80-х рр. тон всьому рэп-руху задавав Нью-Йорк, то на початок 90-х рр. музиканти Лос-Анджелеса відмовилися від проходження зразкам Східного побережжя. Поки східні репери відточували мовну майстерність, західні звернулися до експериментів з музикою. В результаті виник особливий стиль Західного побережжя, в якому важливі і музика, і текст. До середини 90-х рр. центр рэп-руху перемістився до Каліфорнії.
Програмний альбом для рэп-сцени Західного побережжя - диск «Хроніка» (The Chronic) колишнього учасника групи “H.B.A.” Доктора Дрі (Dr. Dre, сьогодення ім'я і прізвище Андре Янг, Andre Young, народився в 1965 р.), випущений в 1992 р. Винайдений Дрі новий стиль, який музикант назвав джі-фанк (G-funk), припав до душі і слухачам, і виконавцям репа. Повільні ритми, глибокі басові лінії, «фанковиє» гітари і додатковий жіночий вокал - відмінні риси цього стилю. З'явилася безліч послідовників джі-фанка, більшість яких видавалися на власній звукозаписній фірмі Доктора Дрі «Дет Роу» (Death Row Records). Самому Докторові Дрі роль продюсера сподобалася, і він із задоволенням допомагав виконавцям, що починали. Саме Дрі зобов'язані своїм успіхом Снуп Доги Дог (Snoop Doggy Dog), Уоррен Джі (Warren G), Тупак Шакур і ін.
Після смерті Тупака Шакура Доктор Дрі оголосив, що гангстерський реп вичерпав себе, і покинув «Дет Роу». Дрі продовжує різні нові почини. Один з його останніх підопічних - Емінем - найпомітніший виконавець на сьогоднішній рэп-сцені.
На Східному побережжі велику роль в розвитку рэп-руху грає Пафф Дедді (Puff Daddy, сьогодення ім'я і прізвище Шон Кумбз, Sean Combs, народився в 1970 р.) - власник фірми звукозапису «Бед Бій Ентертейнмент» (Bad Boy Entertainment). Головним музикантом цієї фірми, та і всього нью-йоркського репа в цілому, був Ноторіус Бі Ай Джі (Notorious B.I.G., сьогодення ім'я і прізвище Крістофер Уолліс, Christopher Wallce, 1972-1996). Але він був убитий через шість місяців після Шакура при схожих обставинах. Другий альбом Бі Ай Джі, випущений вже після його смерті, став шестикратно «платиновим».
На Східному побережжі працюють і багато незалежних музикантів, які не співробітничають з «Бед Бій Ентертейнмент». Особливо цікава група «Фьюджіз» (The Fugees). Музику, яку виконує цей колектив, критики не випадково охрестили «рэп-еклектикою». Вона є сумішшю репа з джазом, реггєєм і ін.
Реп став не тільки голосом декількох поколінь міської молоді, але і колискою сучасної клубної культури. Саме на рэп-вечірках зародилася техніка гри, яка зараз повсюдно використовується в танцювальних клубах; саме на таких вечірках почав формуватися образ сучасного диск-жокей. Можна без перебільшення сказати, що культура хип-хоп дала поштовх розвитку всієї електронної танцювальної музики 90-х рр. На початку нового твсячелетія реп переживає черговий підйом і, ймовірно, в майбутньому подарує своїм поклонникам ще немало цікавих виконавців.
